Ми діти лісу

Ми діти лісу, туману і вітру, Де зорі малюють стежину до світла. Де шепіт дерев, що старіший за час, Оберігає всі таємниці про нас. Місяць над горами срібною ниттю З'єднав усі шляхи із забутою миттю. І полум'я вогнища світиться в нас, Немов пам'ять про тих, хто пішов у свій час. Ми діти лісу, ми діти зорі, Нам сняться світанки у тихім просторі. Крізь холод і тіні крокує душа, Допоки у пісні надія жива. Ми діти лісу, де вітер співа, Де кожна стежина кудись заклика. І навіть коли замовкають слова, За нас промовляє нічна дерева. На струнах гітари народжується шлях, Що губиться тихо в далеких світах. А замок у сяйві нічних ліхтарів Неначе чекає забутих мандрів. Та шлях наш проляже крізь гори й ліси, Крізь давні легенди, крізь зоряні сни. І кожен акорд, що злітає у даль, Лишає у серці солодку печаль. Ми діти лісу, ми діти зорі, Нам сняться світанки у тихім просторі. Крізь холод і тіні крокує душа, Допоки у пісні надія жива. Ми діти лісу, де вітер співа, Де кожна стежина кудись заклика. І навіть коли замовкають слова, За нас промовляє нічна дерева. І якщо одного дня згасне вогонь, А ніч заховає наш слід за собою, То вітер підхопить мотив у гаю: "Ми діти лісу..." І місяць озветься луною. 🌙🎸🌲