Нарышкины Губы

[Мокрий асфальт відбиває неон, Ми не святі, але й не зло. Десь між рядків загубили тепло, Серце мовчить, але б’ється на зло. Друзі як дим — розчинились у ніч, Час не лікує, він просто мовчить. Я не шукаю простих відповідей, Правда важка, як бетон серед плит. Я відпускаю, але не забув, Кожен мій крок — це внутрішній шум. Ми не герої цих темних історій, Просто загублені в місті ілюзій. Світло мигтить, але гріє не всіх, Мрії летять, розбиваючись в сміх. Я залишаюсь один проти всіх, Навіть коли вже не вірю в успіх. Холод у венах, але я живий, Кожен мій день — це маленький бій. Тіні минулого поруч ідуть, Я не тікаю — я просто іду. Віра — це те, що не купиш за кеш, Правда гірка, але краще ніж фейк. Я не святий і не граю роль, Просто тримаю свій власний контроль. І якщо впаду — піднімуся знов, Навіть без сил, навіть без основ. Це моя гра, це мій тихий крик, Я залишу тут свій власний слід.