Ангели Неба

Я був маленьким сонцем у мами на руках, Малював жовті квіти у синих небесах. Хотів піти до школи, сміятись і рости, Та ніч прийшла з сиренами… і більше не прийти. Моя машинка досі стоїть біля вікна, І кіт мене чекає, не знаючи, що я Вже став маленьким янголом серед холодних хмар, Бо в дім, де спали діти, прилетів чужий удар. Мамо, не плач, я поруч у небі між зірок, Я обійму тебе тихо через кожен твій вдих і крок. Україна співає крізь сльози й крізь вогні, Бо навіть після смерті я люблю її… живу в ній. А вам… "Росіяни, навіщо ви прийшли з війною? Навіщо забрали дитинство і голос мій? Я не був солдатом… я просто любив весну. За що ви убили мене уві сні?..” Моє ім’я напише дощ на мокрому склі, А мама серед ночі шепотітиме: “Живи…” Та я вже там, де тихо, де болю більш нема, Лиш Україну видно крізь небеса й дими. Я чув, як тато плакав уперше у житті, Коли мене маленького не зміг він вберегти. І кожен вибух нині — це серце навпіл рве, Бо гинуть інші діти… а світ мовчить і жде. Мамо, не плач, я поруч у небі між зірок, Я обійму тебе тихо через кожен твій вдих і крок. Україна тримається навіть у чорній імлі, Бо нас не вбити, поки любов жива в землі. І знову… "Російські матері, ви подивіться в очі Тим дітям, що більше не скажуть слово «мама»… Ми хотіли жити. Ми хотіли сміятися. Чому ви навчили світ боятися?” А над Дніпром світанок усе одно зійде, І хтось маленький знову ромашки принесе. І я прошу у Бога лиш тиші для землі, Щоб більше не ховали дітей у цій війні… Мамо, я тут — у пісні, у вітрі, у весні, У кожному промінні, що падає тобі. Коли почуєш небо — це я тобі співаю: “Україно моя… я тебе не покидаю…” "Росіяни… зупиніться. Поки у світу ще залишилося серце…”