Чужий вокзал, чужі обличчя

Чужий вокзал, чужі обличчя, У кишені дрібні ключі. Знов дзвінок: «Ну як ти, брате?» — Потихеньку… не кричи. На кухні чайник, ніч і зміна, І місто спить не під моїм вікном. Та чомусь постійно бачу Свій двір і батьківський дім. І хай кордони на замку, Літаки повз нас минають… Ми навчилися легенько Свою землю крізь життя тримати. А ми живем між «потім» і «скоро», Між чужими вікнами й розмовами. Десь там мама не спить біля телефона, А тут світанок знов чужого району. Ми не загубились — просто далеко, Серце на дві країни ділити нелегко. Та скільки б нас життя по світу не носило — Дім живе у нас. І в цьому наша сила. Хтось на заводі, хтось на будові, Хтось вночі за кермом. Ми збираєм життя по крихтах, Щоб краще було тим, хто чекає вдома. І хай акцент у нас смішний трохи, І мова навколо чужа — Ми стали сильніші з роками Від розлук і від життя. Колись одним рейсом Повернемось без причини. А поки тримайся, брате — Ми всі наполовину Там. А ми живем між «потім» і «скоро», Між чужими вікнами й розмовами. Десь там мама не спить біля телефона, А тут світанок знов чужого району. Ми не загубились — просто далеко, Серце на дві країни ділити нелегко. Та скільки б нас життя по світу не носило — Дім живе у нас. І в цьому наша сила. І хай сьогодні не поруч, Не за одним столом — Ми все одно одна родина, Де б не був наш дім. Ми живем між «потім» і «скоро»… Та точно знаєм — Нас чекають вдома.