Кажуть, час усе лікує, та брешуть ті люди

Кажуть, час усе лікує, та брешуть ті люди, Твоя відсутність пече мені в грудях. Цей спогад — наче остання межа, Де плаче від болю вдовина душа. Ти віддав своє серце за мир і за нас, Чому ж доля забрала тебе в один час? Я дивлюся у небо, шукаю твій слід, Без тебе зчорнів і зламався мій світ. Приспів Небо розділило нас на дві сторони, Ти бачиш мене… а я тебе — ні. Ти бачиш мене крізь небесну блакить, А мені лиш лишилось тебе так любить. Я до неба кричу серед темних ночей, Та не можу торкнутись вже рідних очей. І між нами тепер тільки небо сумне, Та я знаю — ти досі кохаєш мене. Куплет 2 Тут міг би твій голос звучати щоранку, І дім би наповнився світлом живим. Та замість розмов — лиш холодна мовчанка, І пам’ять тримає тебе молодим. Я інколи думаю: може, це сон, Що ти не пішов би так рано й далеко… Та правда стоїть, як холодний бетон, І в ній мені жити так боляче й гірко. Бо тут ти би жив… але Бог не судив, І тільки любов моя часу не знає. Вона крізь цей світ і крізь небо летить І все одно тебе обіймає.